«До останнього подиху, будучи тяжко пораненим, тягнувся до зброї»: колеги про херсонського поліцейського Валерія Тогаренка, який загинув на блокпосту під час російського обстрілу
28 вересня 2025 року 40-річний старший оперуповноважений сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (Корабельний) Херсонського районного управління поліції Валерій Тогаренко разом із побратимами ніс службу на одному з блокпостів. В одну мить чергування перетворилося на пекло. Противник накрив позиції масованим вогнем. Один з ударів став для Валерія смертельним.
Капітан поліції Валерій Тогаренко народився в Херсоні. Службу в органах внутрішніх справ розпочав у серпні 2002 року курсантом Херсонського юридичного інституту. Улюбленій роботі присвятив понад двадцять років, вважався одним із кращих та найдосвідченіших оперативників. Всі колеги згадують його як справжнього офіцера, принципового, відкритого, щирого. Для багатьох він став наставником.
«Коли після закінчення університету ми прийшли на службу, то брали приклад із Валерія. Він уособлював собою справжнього офіцера. Завжди підказував, допомагав, був чесним і відкритим. І повторював, що карний розшук – це назавжди», – розповідає його друг і колега Олександр.
Вони разом несли службу після деокупації Херсона. Постійно підтримували один одного, жартували, навіть попри втому і небезпеку.
«Важко усвідомлювати, що більше не привітаєшся з ним, не почуєш його жартів. Без нього стало порожньо», – каже Олександр.
Друг, товариш, брат – так говорять про Валерія ті, хто знав його близько. Він був не лише професіоналом, а й людиною з великим серцем. Ніколи не відмовляв у допомозі.
Дім Валерія був у Херсоні, на Перекопській – вулиці, яку знає кожен містянин як одну з найнебезпечніших через артилерійські удари та атаки дронів. Колеги неодноразово питали його, чому не виїздить звідти.
«Бо це дім. Там мої батьки», – відповідав поліцейський. І повертався туди навіть пішки й під обстрілами.
Колега Катерина згадує Валерія як надзвичайно відповідального й розумного.
«На роботу він приходив першим і йшов останнім. Всю інформацію тримав у голові. Будь-що запитай, він на все давав відповідь. Звістка про його загибель стала шоком для всього колективу. Я не повірила. Людини, з якою ти ще вчора говорила, сьогодні вже немає. Це спустошення…», – ділиться вона.
Найболючіші спогади в Олега – колеги з карного розшуку, який того трагічного дня разом із Валерієм ніс службу на блокпосту.
«28 вересня була така тиша, яка всіх насторожувала.
Щойно Валерій почав рухатися до укриття, як тишу розірвав характерний звук прольоту снаряда. Потім пролунав потужний вибух і Олег втратив свідомість. Коли прийшов до тями, навколо було пекло. Горіли конструкції, повітря було наповнене димом і пилом, лунали нові вибухи. Першою думкою було знайти Валерія.
«Я почав його кликати, але відповіді не було. Кинувся до бліндажа, а напарник лежав під завалами. Я почав розгрібати все руками. Бачив, що у Валерія була розбита голова, пошкоджена кінцівка, він втрачав багато крові».
В цей момент над позицією з’явився ворожий дрон, а за ним росіяни почали завдавати нових ударів.
«Я залишався поруч із Валерієм, тоді він ще був у свідомості і все намагався взяти до рук автомат, щоб відбиватися від дронів. Я не міг перетягнути його до укриття, адже були приліт за прильотом, скиди з дронів. Я тоді подумав, що це кінець».
Поруч був Валерій. «Він уже не міг мені відповісти, тільки сипів, але тримав за руку».
Навіть у такому стані Валерій інстинктивно тягнувся до зброї, до останнього залишаючись бійцем.
«Він просив, щоб я покинув його, але я сказав, що не залишу. З часом голос Валерія стих. Він більше не відповідав мені. Ця картина досі перед очима».
Невдовзі прибула евакуаційна група й дістала тіло Валерія з-під завалів. Та для Олега той день не закінчився й досі.
«Я був з ним до кінця. І досі думаю, чи міг я щось змінити, корив себе ще довго, що не врятував товариша».
Того дня Валерій Тогаренко залишився вірним собі до останнього подиху, поруч із побратимами, на службі, під вогнем. І навіть у найстрашніші хвилини він залишався офіцером. Його ім’я назавжди залишиться в пам’яті колег як символ честі, відданості та людяності.
Назавжди в строю…
