«Любив свою роботу та помічав багато важливих слідів на місцях злочину», – історія експерта-криміналіста з Херсонщини Костянтина Задерія, чиє життя обірвав удар російського дрона
Для рідних, друзів і колег Костянтин назавжди залишиться не лише поліцейським, який до кінця виконував службовий обов’язок, а передусім людиною, яка любила життя, людей і свою роботу. Тепер йому назавжди 36 років…
Коли дружина поліцейського Костянтина Задерія Анастасія згадує їх першу зустріч, вона насамперед говорить не про обставини знайомства, а про його очі.
«Ці блакитні, добрі, теплі очі. Ми зустрілися поглядом і я побачила в них стільки щирості, тепла, доброти. Цей погляд назавжди залишився в моєму серці», – каже вона.
Минув час, вони створили сім’ю, разом пережили окупацію Херсона, будували плани на майбутнє. Але 24 листопада 2025 року життя родини розділилося на «до» та «після». Того дня службовий автомобіль слідчо-оперативної групи відділу поліції №1 (Дніпровський) Херсонського районного управління поліції, у складі якої був експерт-криміналіст Костянтин Задерій, атакував російський безпілотник. Поранення отримали кілька поліцейських. За життя 36-річного криміналіста лікарі боролися до останнього, але врятувати його не вдалося.
Шлях чоловіка до поліції був свідомим. Костянтин народився у Нововоскресенському на Нововоронцовщині, здобув педагогічну освіту, але зрозумів, що хоче присвятити себе службі. У 2015 році розпочав працювати експертом відділу техніко-криміналістичного забезпечення органів внутрішніх справ науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Херсонській області. Згодом закінчив Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Судова експертиза» і став експертом-криміналістом поліції Херсонщини. Робота для нього ніколи не була просто професією.
«Він завжди із задоволенням ішов на службу, прагнув удосконалюватися. Йому дуже подобалася його робота. Це було його покликанням», – згадує дружина.
Після деокупації Херсона Костянтин навіть не розглядав можливості залишитися в безпечнішому місці.
«Він рвався в Херсон. Любив це місто, любив свою роботу. Він не міг бути осторонь того, що відбувалося. Хотів допомагати людям. Саме тому повернувся працювати, хоча всі розуміли, наскільки це небезпечно», – говорить Анастасія.
Після повернення до міста він працював в одному з найнебезпечніших районів – Дніпровському. А це й Антонівка, і Зеленівка, населені пункти та території поблизу Дніпра. Виїзди на місця подій супроводжувалися артилерійськими обстрілами, атаками FPV-дронів. Але він ніколи не скаржився.
Колеги кажуть, що Костянтин був криміналістом, який буквально жив своєю справою. Старший дізнавач Максим Пахомов пригадує, що за роки спільної роботи не раз виїжджав з ним на місця подій.
«Він був дуже уважним до деталей. Помічав те, що інші могли не побачити. Завжди підказував, які сліди необхідно вилучити, що буде придатним для експертизи, а що ні. Це був справжній фахівець своєї справи», – говорить поліцейський.
За його словами, Костянтин постійно удосконалював свої професійні навички та ніколи не відмовляв у допомозі:
«Він був професіоналом, гарним колегою і товаришем. Завжди оптимістичний і готовий підтримати. Його загибель – дуже важка втрата для всього нашого підрозділу».
Так само про нього говорить і старший спеціаліст-криміналіст Тетяна Кошнірова. Для неї Костянтин став першим наставником.
«Коли я тільки прийшла працювати, саме він допомагав мені поновити знання. Завжди підбадьорював, казав, що все вийде. Якщо я помилялася, він ніколи не дорікав, а навпаки підтримував».
Навіть після початку повномасштабної війни, коли вони певний час працювали в різних підрозділах, їх дружба не зникла.
«Коли ми знову зустрілися в одному відділі, було таке відчуття, ніби ми й не розлучалися. Ми так само сміялися й жартували. Якщо мені потрібна була допомога, я телефонувала саме Кості. Навіть пізно ввечері чи вночі він спокійно все пояснював, допомагав і ніколи не відмовляв», – розповідає Тетяна.
Колеги згадують, що поруч із ним завжди було легко. Він умів підтримати, розрядити напружену атмосферу жартом, а ще мав захоплення – дуже любив готувати.
«На чергування Костя приносив повний пакет домашньої їжі. Млинці, сирники, вареники, пельмені... У нього навіть був свій фірмовий рецепт, який він нікому не розкривав», – усміхається Тетяна.
Любов до кулінарії добре пам’ятає і дружина.
«Він дуже смачно готував. Якось зробив картоплю у формі троянд із беконом. Це було настільки красиво, що мені навіть шкода було їсти. Він умів дивувати навіть у таких дрібницях. А ще він дуже любив футбол. Я знала, якщо йде матч, краще не телефонувати. Для нього це була справжня відрада. Він міг годинами говорити про футбол і мені подобалося слухати, бо бачила, як він цим захоплюється», – згадує Анастасія.
Проте найбільшим щастям і підтримкою для Костянтина була родина.
Під час російської окупації Херсона вони з Анастасією вирішили не відкладати весілля. Реєстрація шлюбу відбулася після кількох невдалих спроб. Вони кілька разів приходили до РАЦСу, але їм відмовляли. А потім несподівано зателефонували і сказали, що мають лише пів години.
«Ми саме ліпили вареники. Руки були в борошні, але ми кинули все й побігли на розпис. Така наша історія одруження», – розповідає дружина Костянтина.
Сьогодні Анастасія згадує чоловіка зі світлою усмішкою крізь сльози. Каже, що в її пам’яті він назавжди залишиться людиною з добрим серцем, щирою душею та теплими блакитними очима, в яких вона колись побачила своє майбутнє. Вона згадує їхні спільні миті й дякує долі за кожен день, прожитий поруч.
Відділ комунікації поліції Херсонської області
