Пам’яті поліцейського Херсонщини Сергія Вакуліна, який загинув на блокпосту внаслідок авіаційного удару
Рік тому, 03 березня 2025 року, коли російські війська скинули чотири керовані авіабомби на один із населених пунктів Бериславського району, КАБ поцілив поблизу блокпосту, де в той момент ніс службу 46-річний поліцейський сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Каховського районного відділу поліції старший сержант поліції Сергій Вакулін. Отримані ним травми виявилися несумісними з життям.
Сергій народився в Горностаївці на лівобережжі Херсонщини. З 1998 року служив у органах внутрішніх справ, а згодом у поліції. За ці роки став для колег не просто напарником, а справжнім другом, на якого можна покластися у найтяжчі хвилини.
Колеги згадують, що у перший день повномасштабного вторгнення Сергій разом із керівником вивіз із підрозділу всю зброю та документацію, аби вони не дісталися ворогу. Дорога до місця тимчасової дислокації була складною й небезпечною, але наказ він виконав. Родину вдалося евакуювати пізніше.
З перших днів великої війни Сергій Вакулін разом з особовим складом прибув до Миколаєва, де ніс службу на блокпостах, брав участь у стабілізаційних заходах. А після деокупації правобережжя Херсонщини його підрозділ передислокувався до Бериславського району. І там, під постійними ворожими ударами, він продовжував нести службу. Тоді, як і зараз, росіяни майже цілодобово обстрілювали населені пункти району, не було жодного спокійного дня. Ворог намагався поцілити й по блокпостах, де перебували поліцейські та військові.
Колега Оксана Пишна говорить про Сергія, як про дуже світлу людину.
«Він був настільки добрий, що я не знаю нікого, хто міг би сказати про нього щось погане. У нього були золоті руки, пів райвідділу зроблено ним. Ще він дуже любив риболовлю, постійно ходив на Дніпро з сином. Незадовго до смерті сказав мені, що купив металодетектор, бо ж повертатися додому, а там усе заміновано. Переживав, як відпустить дитину до води».
Сина Даньку він обожнював, брав із собою на риболовлю, мріяв власноруч зробити човен. Усі плани Сергія були про тихе життя поруч із рідними на березі річки. Він навіть розробив бізнес-план із розведення креветки, вивчав деталі, рахував витрати. Хотів будувати майбутнє, попри війну.
Інший колега, з яким вони прослужили разом понад 15 років, згадує:
«Ми його між собою називали Старий, адже він був найстарший серед нас, навіть позивний такий мав. З ним можна було спокійно нести службу. Він казав мені: «Я тебе в разі чого не понесу, але дотягну». І я знав, що дотягне, не залишить. На нього можна було покластися в усьому».
Коли колеги виїхали з окупації, певний час жили разом. Сергій любив готувати, особливо свою фірмову солянку, якою пригощав побратимів. У складні дні він залишався тим, хто підтримував, жартував і допомагав.
Для колег він був частиною великої поліцейської родини. Для сина – прикладом мужності й любові. До кінця залишався професіоналом, з якого варто брати приклад.
Сергій віддав життя, виконуючи службовий обов’язок. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях тих, хто мав честь служити з ним пліч-о-пліч.
Назавжди в строю…
Відділ комунікації поліції Херсонської області
