6 червня минає рік, відколи російські окупаційні війська підірвали греблю Каховської ГЕС, спричинивши масштабну техногенну катастрофу, яка призвела до загибелі людей, екологічного лиха, залишила тисячі громадян без житла та засобів до існування.
Наш герой згадує, що з перших хвилин, як стало відомо про трагедію, він із побратимами вирушив до Антонівського мосту. Там поліцейські спостерігали за діями російських військ на протилежному березі, відстежували рівень води, допомагали постраждалим.
«Техас» на власні очі бачив, як російські війська виявилися не готовими до трагедії. Багато з них «плавали» в районі дач біля Антонівського мосту. А за тими, хто лишився, прибували їх евакуаційні човни, які не брали цивільних. Люди в цей час сиділи на дахах будинків та не могли нічого вдіяти. У той час, як на деокупованій території розгорталася масштабна рятувальна операція. Кордівець переконаний, що саме завдяки єдності та злагодженим діям працівників усіх екстрених служб, волонтерів, пересічних громадян вдалося врятувати якомога більше людей у перші дні катастрофи. Це дуже мотивувало його робити ще більше задля порятунку і працювати на максимумі своїх можливостей. Він сам за кілька годин завдяки товаришу навчився керувати катером, адже люди чекали на допомогу.
– Коли ми зрозуміли, що цивільні на тому березі залишились напризволяще і їх ніхто не рятує, спільно з іншими підрозділами розробили водний маршрут, яким можна було відносно безпечно дістатися до людей, – говорить Техас. – Це був дуже непростий шлях, адже ми не зали, що під нашим човном. Це міг бути будинок, дерево, вишка, ми могли пошкодити човен і тоді операція з порятунку була би під загрозою, все було під водою.
Цим маршрутом бійцям декілька разів вдалося успішно евакуювати постраждалих із лівого берега. Однак під час чергового рейсу з Кардашинки, коли поліцейські забрали максимальну кількість людей, вже на виході з протоки у частково затопленому будинку вони побачили росіян. Відстань між човном та будинком була близько 20-30 метрів і вороги могли вести вогонь майже впритул. Кордівці розуміли, що живими нікого не відпустять, тож тягнули час розмовою, самі ж не глушили двигун і продовжували рух. Намагалися увійти до так званої «мертвої зони».
– Ми поступово йшли і спілкувались із росіянами. Та вони почали стріляти по нашому катеру й відразу влучили у двигун, двоє моїх колег та кілька наших пасажирів були поранені. У цей момент я з напарником дістали стрілецьку зброю й відкрили вогонь у відповідь. Окупанти були до цього не готові й забігли всередину будинку. Вони втратили секунди, а ми змогли врятуватися, – згадує «Техас».
Сам він не постраждав і під прикриттям напарника надавав допомогу пораненим побратимам та літнім людям. Проте швидко залишити небезпечну ділянку евакуаційному човну заважали пошкоджений мотор, сильна зустрічна течія та хвилі. У катері було повно води та крові, погано працював навігатор.
За кілька хвилин кордівці побачили, як до них на швидкості наближаються два катери. Вони не знали, хто всередині, свої чи ворог. Коли плавзасоби наблизилися, то бійці упізнали побратимів. Катери взяли пошкоджений човен на буксир і таким чином вдалося добратися до точки евакуації.
Внаслідок тієї підступної атаки по евакуаційному човну загалом були поранені десять людей, ще троє українців, на жаль, загинули.
Вже на березі «Техас» дізнався, що окупантів, які розстріляли їх катер, наші бійці знищили. Ще на воді кордівці доповіли про будинок, з якого по ним вівся вогонь, і військові завдали артилерійського удару по противнику.
– До війни я зростав і жив на лівому березі неподалік від Каховської ГЕС, тож підрив греблі викликав у мене ще більше ненависті до окупантів. Тож ми били, б’ємо і будемо нищити ворога, допоки не станемо на свою рідну землю. Тому що я хочу додому.
За особисту мужність, виявлену під час виконання службового обов’язку, зокрема, й під час рятувальної операції, а також самовіддане служіння Українському народові Президент України нагородив та особисто вручив «Техасу» орден «За мужність» III ступеня.
Відділ комунікації поліції Херсонської області
