«Прийняв удар на себе та врятував життя колеги й цивільних»: спогади побратимів про загиблого херсонського поліцейського Віталія Кухарчука

Херсонський поліцейський Віталій Кухарчук завжди був там, де найнебезпечніше. Після підриву в 2023 році росіянами Каховської ГЕС він під обстрілами на човні вивозив людей із затоплених ділянок. Пізніше у складі мобільної вогневої групи захищав небо Херсона, знищував ворожі дрони та рятував містян. Його життя обірвалося 5 квітня 2026 року, коли російський FPV-дрон атакував службовий автомобіль бійців батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Херсонській області. Віталій був за кермом і прийняв весь удар на себе. Він загинув миттєво, йому було лише 35 років. 

Понад 15 років свого життя Віталій Кухарчук присвятив службі. Починав інспектором дорожньо-патрульної служби. Потім працював дільничним офіцером. У 2021 році перевівся до роти поліції особливого призначення. З літа 2024 року служив у стрілецькому батальйоні та входив до складу мобільної вогневої групи, яка знищувала ворожі безпілотники й захищала місто від атак.

Для тих, хто знав Віталія, позивний Вітамін давно став невід’ємним від його імені. На нього завжди можна було покластися і він ніколи не залишав людей без допомоги. На службі Віталій був зібраним, вимогливим і відповідальним командиром. У колі колег та друзів – веселим і життєрадісним чоловіком, до якого тягнулися люди. А вдома залишався люблячим чоловіком, який оберігав свою родину.

«Віталій був доброю, веселою і світлою людиною. Коли ми проводили час разом, то сміялися й жартували. Якщо і виникали сумні моменти, то обов’язково це проговорювали», – розповідає Юрій, який разом із Віталієм працював ще у службі дільничних. У вільний час вони разом займалися спортом. У невеликому підвальному спортзалі, де було небагато обладнання, Віталій знаходив можливість потренуватися і заохочував до цього друга.

Спорт залишався важливою частиною його життя навіть тоді, коли війна змінила звичний ритм. Після добових чергувань він відпочивав і знову тренувався. Якщо не було можливості піти до спортзалу, займався просто у приміщенні, де перебував підрозділ. Гантелі та каремат завжди були серед речей поліцейського.

Його дружина Діна згадує чоловіка як людину, з якою фактично прожила все своє доросле життя. Вони народилися в одному населеному пункті, жили на сусідніх вулицях. Їх історія кохання розпочалася ще в юності, а з 2015 року вони вже не розлучалися. Через роки, попри війну та тривалі відрядження Віталія, вони одружилися. Весілля відбулося у листопаді 2024 року в Миколаєві.

«Він моє єдине і найперше кохання. А в останній день свого життя Віталій сказав мені, що я найбільше кохання всього його життя», – говорить Діна про чоловіка.

Також вона розповідає, що чоловік дуже любив котів, але житлові умови не дозволяли їм завести тварину. Мріяли, що колись матимуть власний будинок і там обов’язково житимуть домашні улюбленці. Віталій надсилав їй фото котів, яких знаходив під час служби, і щоразу радів таким зустрічам.

Для побратима з позивним Курбаши Віталій був не просто колегою. Вони разом неодноразово виїжджали на бойові завдання, несли службу на блокпостах у прифронтових населених пунктах, працювали в антидроновій групі ще в Бериславі.

«У нашому підрозділі він мав авторитет серед колег, до нього прислухалися», – згадує побратим. До Віталія зверталися зі службовими й особистими питаннями і він знаходив час вислухати кожного.

Навіть у найскладніші моменти Вітамін залишався на зв’язку. Відповідав на дзвінки у будь-який час. Не мали значення ні ранг, ні посада людини. Якщо комусь була потрібна допомога, Віталій допомагав. Так само він ставився до тих, за кого відповідав як командир. Йому було важливо, щоб кожен поліцейський повернувся із завдання живим. Під час чергувань він телефонував підлеглим. Питав, чи все добре, чи безпечно, чи дотримуються заходів безпеки. Просив виходити на зв’язок. Він переживав за кожного.

Колега згадує, що під час обстрілів Віталій залишався зібраним та зовні спокійним. Під час одного з бойових виїздів у фронтовому Бериславі поруч пролунав вибух. Люди розгубилися, але Віталій швидко зорієнтувався і повів їх до укриття.

Так було і під час евакуації людей у Херсоні із затопленого мікрорайону «Корабел» після підриву російськими військами Каховської ГЕС. Навколо тривали обстріли і люди не знали, де ховатися. Віталій допомагав їм дістатися укриття. Він не залишав тих, хто потребував допомоги. А потім сам став частиною мобільної вогневої групи. Це був його свідомий вибір, тому він продовжував виїжджати на бойові завдання і знищувати ворожі дрони.

Його дружина Діна згадує, що чоловік майже не розповідав їй про небезпечні моменти служби. Не хотів, щоб вона хвилювалася. Він думав про людей навіть тоді, коли сам був під постійною загрозою.

«Тобі ще треба рятувати людей. Тобто ти не думаєш про своє власне життя, ти думаєш про людей», – каже Діна. Саме таким її коханий чоловік залишався до останнього.

5 квітня 2026 року Віталій разом із побратимом повертався з чергування. Вони їхали службовим автомобілем і біля автовокзалу помітили ворожий FPV-дрон, який взяв курс на поліцейський автомобіль. Віталій був за кермом і намагався уникнути удару, різко повернув автівку й основний удар припав саме на його бік. Внаслідок вибуху капітан поліції отримав смертельні травми.

Побратим Курбаши, який у той момент перебував в автомобілі й дістав тяжке поранення, переконаний, що Віталій цим маневром урятував людей, які їхали неподалік від них у маршрутному автобусі. Адже спочатку ворожий дрон рухався до цивільного транспорту. Потім змінив ціль і пішов на поліцейський автомобіль.

«Віталій прийняв удар на себе, врятувавши життя цивільних», – говорить Курбаши.

Це був останній вчинок Віталія, але не перший, коли він поставив життя іншої людини вище за своє. Під час чергового обстрілу Херсона він так само закрив собою дружину. Через вибухову хвилю посипалися вікна їхньої квартири. Віталій повернувся спиною до епіцентру вибуху і прикрив Діну собою.

«Самопожертва. Заради життя іншої людини. Таким він у нас був. Скільки б часу ми не провели разом, мені завжди буде мало. І який би ти шлях у житті не обрав, я завжди буду йти поруч і тримати тебе за руку. Кохаю, кохала і кохатиму тебе до кінця життя і навіть після», – ці слова Діна присвятила своєму чоловікові.

Родина Віталія подала петицію щодо присвоєння йому звання Героя України посмертно. Дружина хоче, щоб люди знали про його подвиг і пам’ятали, скільки він зробив для інших. Підписати її можна за посиланням у першому коментарі.

Честь і слава Віталію Вітаміну Кухарчуку.

Назавжди в строю…

Відділ комунікації поліції Херсонської області