Відкладене життя

Повномасштабна війна змусила багатьох українців жити в очікуванні. Ми чекаємо на її закінчення, на повернення до мирного життя, на щасливе майбутнє. У цьому очікуванні забуваємо про те, що життя триває тут і зараз.

«Недоречно йти у кафе зараз, підемо після перемоги», «Я не можу будувати плани на майбутнє, поки триває війна», «Я не хочу нічого робити, поки не повернемося додому». Знайомо?

Ми відкладаємо важливі справи, нехтуємо своїм здоров'ям і стосунками. Цей стан називають синдромом відкладеного життя. Емоційне навантаження ще більше зростає, стан стресу та тривоги не закінчується, бо постійно думаємо про те, що буде потім. Якщо ми обираємо не купити новий одяг, а задонатити на ЗСУ, і відчуваємо задоволення від цього вибору, – в нас немає синдрому відкладеного життя (ми вдячні собі за внесок до перемоги). Однак, якщо ми забороняємо собі придбати одяг через те, що це зараз «неправильно», кажемо, що порадуємо себе вже після перемоги, так і не отримуючи нічого, – це буде проявом синдрому відкладеного життя. Тут потрібно ставити собі запитання: а чи збагачую я так своє життя? Чи, може, роблю собі гірше?

Як можна потурбуватись про себе і почати жити «тут і зараз»?

Ми часто нехтуємо своїми потребами, вважаючи їх не такими важливими. Однак саме вони є основою нашого нормального функціонування. Варто прислухатися до себе і помічати ці можливості.

Ось декілька порад як можна впоратись із синдромом відкладеного життя

Почніть діяти маленькими кроками. Розпочніть планувати поступово. Для початку – рутинні, побутові справи. Далі переходьте до освоєння нових навичок або розвитку хобі.

Підтримуйте себе. Хваліть себе навіть за найменші кроки та пам’ятайте, що ви можете на себе покластися. Не знецінюйте ваші старання та дії.

Орієнтуйтеся на власні потреби. Задовольняйте свої потреби, дозвольте собі мріяти та втілювати мрії в реальність.

Почніть або поверніть у життя фізичну активність. Вона допомагає знизити емоційне напруження та врегулювати внутрішній стан.

Не нехтуйте підтримкою інших. Не тримайте переживання в собі, говоріть фз тими, хто вас розуміє.

Дозвольте собі жити далі. Спитайте себе «Як надалі складеться моє життя, якщо я буду забороняти собі жити «тут і тепер?».

Зверніться до спеціаліста. Не нехтуйте своїм станом. Разом зі спеціалістом із ментального здоров’я ви безпечно та з турботою про себе пройдете цей шлях.