«Він до останнього рятував людей»: спогади колег про загиблого поліцейського Херсонщини Вячеслава Григор’єва
Старший сержант поліції загинув 10 вересня під час евакуаційної місії в Бериславі. Автомобіль, у якому правоохоронці поверталися з операції, наїхав на російську міну. Ще двоє поліцейських отримали поранення.
Напередодні евакуаційна група вирушила до Берислава, щоб забрати тіло померлої жінки. Коли правоохоронці дісталися до місця, російські війська, які спостерігали за пересуванням групи з дрона, відкрили вогонь із артилерії та атакували їх FPV-дронами. Протягом години поліцейські перебували під щільним обстрілом, намагаючись урятуватися в укритті. Лише коли почався сильний дощ, вогонь тимчасово припинився, і вони змогли переміститися до іншої будівлі. Їхній броньований автомобіль був повністю знищений, а все навколо – у руїнах. Ніч поліцейські провели в укритті й увесь час чули над головою гул ворожих дронів, які полювали на них.
Вранці до міста прибула інша група, щоб евакуювати правоохоронців. Під час виїзду з Берислава автомобіль, у якому вони перебували, підірвався на міні. Вибух забрав життя Вячеслава, двоє його колег отримали тяжкі поранення.
В’ячеслав Григор’єв народився у Новій Каховці. В органах внутрішніх справ служив із 2003 року. Під час повномасштабного вторгнення працював у складі евакуаційних груп Бериславського районного відділу поліції. Разом із колегами рятував жителів прифронтових сіл, допомагав пораненим, вивозив людей із зон постійних обстрілів. На його рахунку – десятки врятованих життів.
Колеги згадують, що саме Вячеслав найчастіше сідав за кермо броньованого авто під час евакуацій. Він був чудовим водієм і діяв чітко навіть під обстрілами. Неодноразово рятував поранених цивільних і правоохоронців, вивозив людей із «червоних зон», коли кожна хвилина могла коштувати життя.
Колега з позивним Колос був разом із Вячеславом у складі групи того трагічного дня. Про загиблого каже, що він завжди приходив на допомогу – і словом, і ділом:
«Слава був дуже надійним. Він ніколи не відмовлявся їхати навіть у найнебезпечніші місця, виконував завдання спокійно й уважно».
Колеги згадують, що Вячеслав був не лише відданим поліцейським, а й душею підрозділу. Він ніколи не втрачав оптимізму, умів підтримати, підбадьорити, пожартувати.
Його колега Валентин Семченко додає, що Вячеслав завжди залишався світлою людиною:
«Зі Славою було легко. Він ніколи не нарікав, завжди казав, що у нас усе вийде. І навіть у найважчих умовах знаходив спосіб нагодувати всіх – чудово готував. Його плов і фарширований перець пам’ятає весь підрозділ».
До спогадів приєднується й інспектор відділу реагування патрульної поліції Володимир Тимофієнко, який знав Вячеслава майже двадцять років. Він пригадує, що їхня дружба почалася у 2005 році, коли вони разом працювали в ДАІ: виїжджали в екіпажах, патрулювали, діяли на службі та поза нею як одна команда.
«Славік завжди залишався спокійним. Коли інші нервували, він казав не поспішати – все буде добре. Ми були друзями не лише на роботі: їздили родинами на відпочинок, грали у волейбол, готували разом. Він дуже уважно ставився до деталей, особливо коли йшлося про евакуації», – говорить Володимир.
Він також розповідає, що востаннє говорив із Вячеславом за день до трагедії, коли перебував у госпіталі після підриву на міні. Дізнався, що В’ячеслав тоді якраз вирушив до рідного міста Володимира – Берислава – на евакуацію.
«Він підтримав мене, я підтримав його. Казав мені не занепадати духом, що все буде нормально. А я, знаючи, що вони знову їдуть у пекло, тільки й міг побажати, щоб їм вдалося вибратися звідти. Ввечері ми говорили, а вранці я дізнався про трагедію… Це шок і біль, які не передати словами».
У мирному житті Вячеслав був турботливим чоловіком і батьком, який щиро любив свою сім’ю. Колеги кажуть, що він часто розповідав про сина з гордістю та теплом.
Таким він і залишиться в пам’яті колег – спокійним, добрим, уважним до людей і до своєї справи. Людиною, яка до останнього рятувала інших.
Назавжди в строю…
Відділ комунікації поліції Херсонської області
